Портал «Поезія Вільних»: 7 тисяч віршів за шість днів

Портал «Поезія Вільних»: 7 тисяч віршів за шість днів Що б не казали професійні критики, кожен з нас трохи поет, особливо в такі часи, коли будь що треба сказати про ненависть до ворога, патріотизм, кохання…

Вже перші дні війни показали, наскільки ми об’єднані і як налаштовані. Немає сумніву, що 24 лютого 2022 року в українській літературі й музичному мистецтві розпочався новий етап, який вивчатимуть у школах і в університетах.

А бажання якось висловитись, передати свої відчуття прокинулось в дуже багатьох з нас. Досить цікаво стежити за цим на національному порталі «Поезія Вільних». Додавати вірші на цей ресурс можуть не лише визнані професійні поети, а й усі охочі. Усього за шість днів на порталі з’явилось… 7186 віршів.

Звісно, літературний критик неозброєним оком побачить, що більшість віршів на порталі не назвеш професійними. Але знаходяться й справжні перлини. Дуже не хотілося б образити когось в огляді цих десятків тисяч щирих послань до потомків і до співвітчизників. Нам просто хотілось дослідити, які думки та відчуття вкладають нині українці у свої віршовані рядки.

Отож, не будемо надто прискіпливими, а просто вислухаємо цих людей – наших героїчних співвітчизників.

Поезія звільнених

Відчуйте, як у вірші «Коли ніч приходить до хати…» підкреслено простими передала словами настрій цих величних днів Тетяна Череп-Пероганич, київська журналістка й письменниця. Тут страх, провина та кохання, якому не важливо більше нічого, тільки б був живий той Хтось, н війні: «Я не встигла тобі сказати, що мені дуже добре з тобою. І дарма, що лишаєш чашку після себе на кухні немиту. Все помию, мені не важко. Головне, аби був живим ти».

Перечитуючи «В укритті…» Нати Ревкевич, актриси Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької, не можливо не відчути напруги та надії того, хто хоч раз був під обстрілами, сидів в укритті й чекав… невідомо якого кінця: «І чутно пісню канонад, Виття сирен, тихенькі зойки… А я все мрію невпопад про дім, про сад, танцюють сойки. Про мирне небо, про сім’ю про теплі, тихі, ясні ночі…».

Цікава новина:  У зоні ООС за добу наші військові відбили десять атак рашистів

А це –  Олексій Розумов – киянин, який зараз зі зброєю в руках боронить нашу землю. Його вірш «Не питайте мене, що я бачив щодня на війні…», написаний ще про АТО, сьогодні читається, як вперше. Він про людину, яка змушена вбивати і бачити смерть: «Я люблю Батьківщину, дітей своїх, батька і мати. Та боронь мене, Боже, зустріти ворожих паскуд… Я втомився, мій Боже. Я більше не хочу вбивати».

Вірш Катерини Міхаліциної, львівської перекладачки, письменниці й членкині Українського ПЕН та ГО «НЛФ» передає те, що відчувають ті, хто мігрував у безпечніші регіони.  Її «Львів/провина вцілілого» – це про відчуття невигойної провини:  ти йдеш тихим містом, десь рвуться снаряди й гинуть люди: «Це місто таке ошелешено тихе. Йому, мабуть, дивно. Воно відчуває провину за кожен снаряд, не йому гостро ввігнаний в спину». Втім, ми уже знаємо: і в ясному Львові, і скрізь по Україні уже не тихо, не може бути тихо.

А це пронизані  вірші відомого поета, члена знаменитої групи «Бу-Ба-Бу» Олександра Ірванця,  який два перших запеклих тижні війни залишався в Ірпені: «З міста, що ракетами розтрощене, до усього світу прокричу: цього року у Неділю Прощену я, здається, не усіх прощу!». І якщо розібратися, той самий мотив несуть прості рядки з віршу «Ми різні» Олександри Чернець, нікому невідомої авторки. Ця війна показала прірву між народами, які дехто уперто  називав «братніми: «Ви, не знаючи слова «свобода», підписались на вічне кріпацтво, а ми люди козацького роду, незалежність – то наше багатство».

Цікава новина:  росіяни обстрілюють прикордоння Чернігівщини та Сумщини з «Градів» і мінометів

Альона Кирилюк,  дівчина з Рівного, зачитала у себе на сторінці в фейсбуці вірш «До НАТО»  з поширеним сьогодні настроєм: «Сьогодні нас, а завтра – ви на черзі. Від миру до війни один лиш крок… Не тільки ми, а й ви – на гострім лезі! Чого чекаєте, не тиснете курок?». Так, це скоріше публіцистика, але куди без неї в такі часи, які переживає Україна та світ?

А це знову невідомий автор – Євген Павлюкович  – у вірші «Ревуть воли бо опустіли ясла», хоч і не без русизмів, переосмислює «Розстріляне відродження та Панаса Мирного: «Допоки ще іти по чорній смузі, коли вже час невзгоди перетворить в пил, на цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил».

Портал «Поезія Вільних» приймає вірші не лише українською. Двері відкриті й для інших мов. Так, знаходимо твори, написані російською і навіть англійською мовами. Тут є твір Антона Овчиннікова, президента Асоціації «Платформа Сучасного Танцю» й кераміст у майстерні Gozhar ceramics. Його вірш «Сниму квартиру однокомнатную срочно…»: «Вопросов много… где искать ответы? Как жить, когда истерзана страна? Кто мы теперь? Изгои? Пилигримы? Осколки взрывов? Стрелки на часах? Разбросаны по миру, но едины, бродяги на межзвездных кораблях».

Цікава новина:  росія вже втратила в Україні більше гелікоптерів, ніж під час чотирьох попередніх воєн - Міноборони

А це – вірш Альони Кирилюк: «Мать оккупанта, к тебе обращаюсь. Я ненавижу твоих сыновей! Скажи мне пожалуйста, кто их заставил расстреливать маленьких наших детей?». Якось не виходить займатися літературознавчим  розбором цих рядків… Правда?

Кохання, любов до батьків, дітей,  віра в Бога, звичайно, все це теж звучить у воєнній ліриці. Не дивно. Оце на суміші мов: «Заслони над нами небо, я благаю, Боже, в тебе. Відверни лиху навалу, не віддай нас на поталу».  Автор молитви невідомий.

Попри страх, сум за домівкою й хвилювання за долю близьких, у творчості сьогодення знайшлося місце й для оптимізму. От вам вірш Ярослава Кіяшко з Івано-Франківської області: «Коли це все закінчиться, відкрию дому браму, із повним серцем радості обійму тата й маму. Я на своїй землі стою, я виборов це право».

Безумовно, війна – це горе, яке торкається усіх. Творчість –  підтримує, вселяє віру. І хоч не кожен з нас поет, через такі рядки ми обмінюємось думками й почуттями. Зрештою, переносити емоції на папір – одна з популярних нині психологічних практик. Тому хотілося б завершити цей огляд  віршів простих людей словами невідомої авторки на ім’я Карина, яка закликає писати будь-що: «Пиши, коли тобі болить душа, коли від жалю і від смути щемлять груди. Пиши, коли надії вже нема, хоч пам‘ятай, що без надії перемог не буде».

Підготувала Анна Гетьман, Київ

Поділитися з друзями

Головний редактор

e-mail: blumberg85@gmail.com

Оцініть автора