Повітряні вбивці: Гітлер, Муссоліні, Франко, Сталін, путін

Повітряні вбивці: Гітлер, Муссоліні, Франко, Сталін, путін Чи можуть бомби агресора деморалізувати і упокорити тих, хто воює за власну свободу? Приклади з історії свідчать – ні

Про повітряні бомбардування писали фантасти Герберт Веллс і Жуль Верн. Але, одна справа читати про це в книжках або чути з випуску новин і зовсім інша – самому/самій пережити подібне пекло.

На українські міста і села падають російські бомби і ракети, нищачи не тільки військову інфраструктуру, але й цивільні об’єкти: будинки, дитсадки, лікарні, бібліотеки, школи, архітектурні та історичні пам’ятки. Тисячі українців втратили дах над головою, чимало загинуло саме під час бомбардувань. Іноді навіть ті, хто вижив у лютому нацистському полоні.

Це виглядає так дико, так по-варварськи – кидати бомби на голови цивільного населення суверенної держави в ХХІ столітті – здавалося б, подібне мало б залишитися лише в підручниках історії – для застереження майбутніх поколінь, але ні – нинішня російська верхівка в усьому сумлінно наслідує агресорів минулого. До того ж, нинішні ворожі бомбардування і ракетні обстріли супроводжуються майже ідентичним пропагандистським наративом 80-річної давнини. Одним словом, все це колись було.

Коли виник повітряний тероризм

Перший повітряний терористичний акт було здійснено під час Першої світової війни, задовго до появи популярної теорії про стратегічне бомбардування. 19 січня 1915 року, біля берегів Британії два німецькі цепеліни атакували декілька східноанглійських міст: Грейт-Ярмурт, Шерінгхем, Кінгс-Лінн… Вони скинули двадцять чотири 50-кілограмові фугасні бомби. В результаті атаки четверо мирних жителів загинули, 16 отримали поранення, а матеріальні збитки оцінювалися в 7740 фунтів стерлінгів. Громадськість та газети бурхливо відреагували на подію. Згодом відбулись нові атаки, і до кінця війни в результаті повітряних терактів загинуло 557 людей; понад тисяча отримали поранення.

Під час Другої світової війни німці також бомбардували Британію, зокрема, Ковентрі і Лондон. Результати цих бомбардувань і порівнювати не можна з тим, що було на початку ХХ століття…

Цікава новина:  Maxar показала супутникове фото корабля рф, знищеного у Бердянську

Бомбардування німцями Лондона під час Другої світової війни Бомбардування німцями Лондона під час Другої світової війни

«Страшенний наліт минулої ночі, можливо найсильніший за останні декілька місяців для Лондона… Бомба на крикетному стадіоні «Лордс» (школярі, як і зазвичай, сьогодні вранці вправляються біля сіток, за декілька ярдів від вирви), ще одна на цвинтарі Сент-Джонс Вуд. Ця остання, на щастя, впала не серед могил, чого я боявся… Проходив сьогодні по провулку десь в Хемстеді, один будинок перетворений бомбою в гору сміття – видовище настільки звичне, що його ледве помічаєш. Тим не менш вулиця оточена, проводяться розкопки, стоять в ряд, очікуючи, «швидкі». Під цією величезною горою цегли лежать спотворені тіла, зокрема, можливо, живі», – записав у щоденнику Джордж Орвелл рівно 81 рік тому, 17 квітня 1941 року.

Герніка і не тільки: тотальне бомбардування приправлене брехнею

26 квітня 1937 року літаки нацистського Легіону «Кондор», який за наказом Гітлера підтримував сили під командуванням Франсіско Франко, атакували місто Герніка – північний центр баскського опору республіканців. Бомбардувальники начебто мали на меті знищити міст, що вів до міста, однак міст залишився чомусь неушкодженим, натомість майже все місто згоріло. Герніку бомбили спочатку літаки «Хейнкель-111» (ті самі, що в 1940 скидатимуть бомби на Ковентрі), а потім важкі «Юнкерси-52». Три ескадрильї. Протягом трьох з половиною годин. До речі, саме Легіон «Кондор» і винайшов принцип «килимових бомбардувань», який власне і випробував на Герніці. Таким чином, нацисти випробовували в Іспанії нове озброєння і нову тактику.

Хоча це був не перший випадок бомбардування міст з повітря франкістами та їх союзниками (німцями й італійцями), руйнування Герніки набуло світового розголосу завдяки журналістам світових ЗМІ й однойменній картині Пабло Пікассо.

Повітряні вбивці: Гітлер, Муссоліні, Франко, Сталін, путін Герніка після бомбування

Прикметно, що продовжуючи завдавати бомбових ударів по цивільній інфраструктурі, радянська пропаганда стверджувала, що нічого подібного немає. Згодом, все той же Молотов наполягав, буцімто радянські воєнні льотчики кидають на голови фінам не багатотонні касетні бомби РРАБ-3 (одні з перших касетних боєприпасів), а мішки з хлібом, переймаючись тим, щоб нагодувати голодних фінських робітників.

Цікава новина:  Россия начинает перебрасывать войска из Сирии на Украину

Загалом, під час цих бомбардувань у Фінляндії загинуло 956 мирних мешканців. Радянські бомби фіни не без сарказму називали "хлібними кошиками Молотова". До речі, саме у відповідь вони вигадали «коктейлі Молотова» – пляшки з легкозаймистою сумішшю, якими палили радянські танки. Так би мовити, «напій до їжі».

У 1940 році, коли Люфтваффе жорстоко бомбардували Брістоль, британці, в унісон фінам, називали подібні німецькі бомби «хлібними кошиками Герінга».

Бомбардування Чунцину: в Азії все так само, як і в Європі

Під час  Другої китайсько-японської війни Японія протягом 5 років (1938-1943) бомбардувала тимчасову столицю Китаю Чунцин. Місто, яке знаходилося в горах, поза зоною досяжності японської армії, щодня бомбардувало від 50 до 100 японських літаків. За цей час загинули десятки тисяч людей (до 23 000), а через інтенсивне використання японцями запалювальних бомб місту було завдано величезних збитків. Таким чином японці, які попри певні успіхи так і не змогли швидко перемогти китайську армію, хотіли натиснути на уряд Чан Кайші й примусити його підписати мирний договір на вигідних для себе умовах. Утім, моральний дух китайців їм так і не вдалося зламати.

Бомбардування Чунцину Бомбардування Чунцину

Найжорстокіше бомбардування Чунцина зафіксовано 5 червня 1941 року. Укриттів не вистачало. Люди ховалися в підземних тунелях, де колись добували камінь. Це були досить примітивні укриття – без вентиляції, без світла… В одному з них, розрахованому на 2000 людей, ховалися понад 4000 містян. Люди стояли впритул одне до одного. Якщо раніше наліт тривав близько півтора години, то цей – майже чотири. Тож більшість людей не витримали і задихнулися. Жертвами тисняви і задухи стали і близько тисячі дітей.

Цікава новина:  Військові рф з тихоокеанського флоту відмовляються воювати в Україні

Атаки на Чунцин західні ЗМІ прирівняли до воєнного злочину. Однак офіційна японська пропаганда не вигадала нічого нового – заперечувала вбивства мирного населення, стверджуючи, що знищує лише військову інфраструктуру.

Звісно, потім була жорстока «відповідь» американців – зокрема, бомбардування Токіо 10 березня 1945 року, коли повітряна армада з 334 бомбардувальників скинула на місто 1667 тонн запалювальних бомб, наповнених напалмом. Тоді загинуло понад 100 000 людей. Бомбардування Токіо стало найбільш смертоносним нальотом за всю війну, включно з Хіросімою і Нагасакі. Для порівняння, бомбардування союзниками Дрездена за місяць до того забрало життя близько 25 000 осіб.

Можна сказати, що відплата переможців переможеним була пекельною. Але, як писав у своєму «Щоденнику» Орвелл, «якщо ви хочете перемогти у війні, забудьте на якийсь час про совість…»

***

Досить довго міжнародні теоретики вважали, що за допомогою авіації війна може стати швидкою і дешевою. Ти бомбардуєш ворога на його території, руйнуєш з повітря його домівки, вбиваєш жінок і дітей, нищиш практично все, що можна знищити – і перемога тобі гарантована. Вбиті не протестують, а ті, хто вижив – вкрай залякані – гарантовано будуть відданими і покірними. Втім, теорія про перемогу «силами авіації» виявилася сумнівною. І не тільки через появу радара. Фактично завжди жорстокі бомбардування окупантами мирного населення призводили не до упокорення, а до величезної хвилі ненависті та люті. Так було в Іспанії, Британії, Фінляндії, Польщі, Китаї, В’єтнамі, Афганістані – всюди, де народ чинив опір загарбникам. Звісно, зараз є ще міжконтинентальні ракети, які викликають здригання так само, як колись згадка про «килимові» бомбардування… Але, якщо народ бореться за власну свободу, бомби, навіть і найпотужніші, не можуть зробити з нього раба.

У ХХІ століття це знову випало доводити українцям.

Марко Назаренко, Київ

Поділитися з друзями

Головний редактор

e-mail: blumberg85@gmail.com

Оцініть автора